І завмерла двадцята зима… Сумуємо

І завмерла двадцята зима…

«…На донецькому напрямку російсько-окупаційні війська з гранатометів і стрілецької зброї обстрілювали Авдіївку… Один український військовослужбовець загинув…», – йшлося у зведеннях прес-центру штабу АТО станом на 18.00 20 січня. А вже через кілька годин жителі Баришівського району дізналися, що в повідомленні йшлося про їхнього земляка – двадцятирічного Сергія Захаревича із Недри – солдата Збройних сил України, кулеметника механізованого взводу 3-ї механізованої роти 1-го механізованого батальйону 72-ї окремої механізованої бригади…

Народився Сергій Захаревич 30 серпня 1996 року в Недрі. Був третім сином у родині – найменшим і найулюбленішим. До дев’ятого класу навчався у Недрянському НВК, опісля – у Садовій ЗОШ, та в обох навчальних закладах знайшов справжніх друзів і вірних товаришів.

Юнак брав активну участь у різноманітних заходах і святах – шкільних і сільських: був учасником художньої самодіяльності, успішно давалося йому й виконання різних ролей у театральних постановках. Та найбільше задоволення Сергію приносила гра в футбол: увесь вільний час хлопчина проводив на місцевому стадіоні, неодноразово відстоював спортивну честь школи й громади на змаганнях різних рівнів, пізніше – навчав цьому виду спорту й менших хлопчаків. Напевно саме це захоплення й спонукало його вступити до Переяслав-Хмельницького державного педагогічного університету імені Г.Сковороди на спеціальність учителя фізичної культури… Та війна внесла свої корективи…

У листопаді 2015 року Сергій Захаревич добровільно прийшов до Баришівського районного військового комісаріату для укладання контракту зі Збройними силами України. Після двомісячної підготовки в навчальному центрі «Десна», що на Чернігівщині, в складі 72-ої окремої механізованої бригади юнак разом із іншими військовослужбовцями потрапив до буремного Донбасу.

Провести в останню путь молодого українського воїна, який героїчно поліг на полі битви під час виконання бойового завдання від осколкового поранення в серце, несумісного з життям, отриманого внаслідок мінометного обстрілу незаконними збройними формуваннями так званої «ДНР», прийшли чи не всі односельці, представники органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування району, райвійськкомату, ті, хто добре знав і любив покійного, та навіть ті, хто бажав віддати останню шану незнайомому, але відважному захиснику України.

Болем і співчуттям відгукнулася ця звістка серед односельців – фінансові витрати на поховання взяла на себе громада села, керівники фермерських сільгосппідприємств, місцеві підприємці; організацію – сільський голова М.В.Деркач.

Шанобливо схиливши голови, рідні й близькі, друзі й знайомі несли вінки й живі квіти. Зупинившись біля стадіону, де Сергій плекав дитячу мрію – стати відомим футболістом, натовп не стримував гірких сліз невимовного болю та жалю.

Після поминальної панахиди, яку провів протоієрей Олександр Клименко, настоятель Свято-Троїцького храму, в супроводі духового оркестру траурна процесія вирушила до місцевого кладовища.

Очільник громади М.В.Деркач, відкриваючи жалобну церемонію, відзначив, що Сергій користувався авторитетом серед ровесників і тримав позитивне лідерство, із повагою ставився до вчителів, людей старшого віку, на захист слабших за себе ставав миттєво. Залишившись без батька, разом із братами Миколою й Олександром, юнак завжди допомагав матері, турбувався, цінував, робив усе, аби вона могла ним пишатися. Незважаючи на молодість, він був мудрим у думках і діях.

Добрий, щирий, співчутливий, життєрадісний, «душа» колективу – таким запам’ятають Сергія однокласники й студенти-одногрупники. Про вміння хлопця подвоїти радість чи розділити сум, підставити своє дружнє плече в будь-яку скрутну хвилину, висловити власну точку зору й безапеляційні аргументи згадували друзі.

Присутні з трепетом і невимовним сумом розповідали про Сергія – порядну людину з чуйним серцем і відважним духом. Розділити горе втрати та підтримати рідних воїна приїхали й бойові товариші, які на війні стояли пліч-опліч і назавжди запам’ятають його щиру посмішку й безмежний оптимізм, що не давав шансу розпачу навіть у найскладніші хвилини.

Сила-силенна людей від малого до старого прощались із Героєм, що віддав своє життя заради миру та спокою в нашій державі. Майоріли прапори, плакали побратими, здригалися від розпачу рідні й друзі. Поховали відданого патріота Батьківщини під звуки Державного Гімну України та залпи військового салюту.

Все опции закрыты.

Комментарі закрито.